По слідах семінару з Пітером Філіпсоном.

Сексуальне насилля в подальшому впливає на життя.

Мовчати і робити вигляд, що насилля не було, — це погана ідея.

Мовчазне прийняття і згода в терапевтичному процесі з тим, що теми сексу тепер потрібно уникати, що «сексу не буде», призводить, у тому числі, до обриву життєвої енергії. Можна говорити, що в такому випадку сексуальність утримується насильником. Тобто влада залишається у того, хто скоїв злочин.

Сила Танатосу гуляє на цій території.

Що це означає у психотерапевтичному процесі?

Терапевт у роботі стає занадто обережним, наляканим. Намагається не нашкодити людині. Але людина пережила набагато страшніше, ніж те, що буде відбуватися в терапії. Людина, яка пережила насилля, не є крихкою.

Це потрібно запам’ятати. А ще терапевту потрібно знайомитися зі своєю сексуальністю, працювати з нею, присвоювати її. Без цього, на мою думку, психолог не може працювати з такими темами у клієнта.

І якщо спеціаліст напружений, наляканий і обмежений у темі сексу при роботі з насиллям, він втрачає власну вітальну енергію і переходить у зону володінь Танатосу. У зону, де життя відсутнє.

А завданням якраз є поява чутливості, рухливості, вітальності в зоні травматичного переживання.

Тут на допомогу можуть приходити дотики.

Якщо людина пережила насилля в ранньому віці, то в тілі є місця (до яких торкався насильник), які перебувають у полоні сорому. Бо під час доторків там могло виникати задоволення. І так наше тіло влаштоване: стимулюючи певні зони тіла, у людини виникає задоволення. Але людина, яка зазнала насилля, не хотіла цього і не мала змоги це зупинити.

Тому в терапевтичному процесі важливо поступово повертати владу над цими зонами людині. Щоб вона могла наново їх усвідомити і взяти під свій контроль. Щоб могла вирішувати, як насолоджуватися своїм тілом.

Як? Тут якраз важлива обережність. Через дослідження, через цікавість, через мінімальні дотики до тіла клієнта — з певною домовленістю з ним.

Пітер пропонував починати з пальців ніг. Наприклад, спробувати доторкатися пальцями ніг і досліджувати, що з цього виходить.

Але дотики мають бути чіткими і ясними. Якщо вони не чіткі — то краще не торкатися.

У людини первинною є потреба в дотиках і торканнях. Часто люди, які зазнали насилля, говорять, що вперше до них торкалися і помічали їх саме під час насилля. Тому дотик і секс стають одним цілим. І в роботі важливо розділяти торкання. Говорити і створювати досвід, що дотики можуть бути не тільки сексуалізованими, і що для того, щоб до тебе торкалися, не обов’язково терпіти.

Повертати чутливість до дотиків можна також через сенсорний досвід: смачну їжу, музику, мистецтво.

Ще одним важливим моментом є агресія. Якщо психолог занадто бережний, милий, то людина просто не може поруч із ним з’явитися зі своєю агресивністю. А її потрібно повертати й освоювати людині, щоб мати змогу перепрацювати досвід насилля і відштовхнутися від нього.