Ми розбещені різноманіттям, надмірністю, відсутністю обмежень.
Обмеження — це погано, скажете ви.
Погоджуся. Це погано, але вседозволеність і розмитість — це ще гірше.
Саме у відсутності рамок з’являється місце для зваблення.
Я б тут хотіла провести чітку межу між двома форматами зваблення.
Перший — це коли двоє дорослих людей відкрито зустрічаються, зваблюють один одного для обміну. Це не має лише сексуальний контекст. Це і про співпрацю, і про спільний час. Це взаємодія з метою обміну й задоволення всіх учасників.
Другий — це коли один, маючи певну владу або намагаючись її отримати, зваблює іншого з метою задовольнити свої потреби. Ніби говорить: «У мене є те, що тобі треба». Тут часто відбувається перекіс у взаємодії. Хтось зверху, хтось знизу.
Жахливо, скажете ви. Я погоджуся. Але є тут одна небезпечна річ. Це часто стає приємно для обох. Приємно і солодко. Це як з’їсти щось заборонене, як бути сильно особливим для когось. Так формується залежність. Амбівалентність почуттів — неприємно / приємно — змушує постійно шукати і створювати схожі ситуації, у яких відтворюється досвід задоволення, що приносить страждання.
Світ можливостей, нескінченних пропозицій, перенасиченості, вседозволеності формує покоління залежностей. Світ людей, які в пошуках солодкого присмаку насолоди безкінечно руйнують себе.